Термін «mental health» часто перекладають як «психічне здоров’я», хоча він має дещо ширше значення і включає як емоційне та духовне, так і соціальне благополуччя.
Згідно з визначенням ВООЗ, ментальне здоров’я - це стан щастя та добробуту, в якому людина реалізує свої творчі здібності, може протистояти життєвим стресам, продуктивно працювати та робити внесок у суспільне життя.
Це означає, що ментальне здоров’я об’єднує здоровий дух та психіку людини із соціальним складником. Воно є важливим для втілення бажань, реалізації цілей, доброго фізичного самопочуття. А з іншого боку - психічне здоров’я кожного індивіда важливе для всього суспільства.
Стан ментального здоров’я залежить від багатьох чинників: соціальних, екологічних та навіть економічних.
Психічно здорова людина:
може розрізняти свої емоції, керувати ними та гармонійно функціонувати;
здатна спілкуватися і будувати стосунки з іншими;
розвивається й навчається;
позитивно оцінює себе, приймає та любить;
приймає власні тверді рішення;
нормально адаптується до нових умов життя;
може розв’язувати проблеми.
Здатність отримувати задоволення від життя - основна риса ментально здорової людини.
Психічне здоров’я може порушуватися під дією:
генетичних чинників;
наркотичних речовин;
гормонального дисбалансу;
індивідуальних характеристик людини (наприклад, схильності до депресій та песимізму);
швидких соціальних та політичних змін (зокрема, внаслідок воєнних дій);
соціальної дискримінації на фоні різних чинників: сексуальна орієнтація, расова приналежність, ВІЛ-позитивний статус тощо;
сексуального насильства;
психологічного тиску;
стресу та умов роботи.
Психічне здоров’я значною мірою залежить від атмосфери у сім’ї, дитячого досвіду, соціального оточення. Особливо важливим є сприятливе середовище зростання для дітей та підлітків, у яких психіка лише формується.
Головні ознаки порушення психологічної рівноваги та перші «дзвіночки» ментальних розладів за даними ВООЗ:
фізичні (порушення сну, больові відчуття у будь-якій частині тіла);
емоційні (постійне відчуття страху, тривоги, журби);
когнітивні (труднощі з чітким мисленням, порушення пам’яті, патологічні переконання);
поведінкові (агресія, зловживання алкоголем чи наркотиками, неспроможність виконувати повсякденні функції);
перцептивні (наприклад, пацієнту здається, що він бачить або чує те, чого не помічають інші).
Насправді ознаки розладів дуже індивідуальні і відрізнити їх може лише лікар. Тому займатися самодіагностикою не варто.